Французький Ренесанс

Французький Ренесанс (фр. Renaissance française) — поняття, яке використовується істориками, культурологами та мистецтвознавцями для позначення досягнень в культурі та мистецтві Франції періоду з кінця XV до початку XVII століття.

Французький ренесансний стиль прийнято поділяти за часом правлінь французьких королів. Правління Людовіка XII (1498–1515 рр.) характеризує стиль, перехідний від готики до Ренесансу. У цьому стилі продовжують домінувати форми більш звичної для французів полум’яної  готики, а мотиви Відродження зачіпають тільки орнаментальний уклад декору інтер’єрів.  До раннього Ренесансу відносять стиль Франциска I (1515–1547 рр.), до розквіту Ренесансу – стиль Генріха II (1547–1559 рр.). З ім’ям  Генріха IV (1589–1610 рр.) пов’язують пізній французький Ренессанс.

Ранній французький ренессанс

Стиль французького ренесансу, який у  ХVI ст. замінив у Франції готику, створив свої принципи в мистецтві та досягнув свого розквіту в той час, коли в Італії епоха ренесансу вже стала схилятися до бароко. Тому не дивно, що у ранньому французькому ренесансі у значній кількості входять елементи готики і її сильний вплив простежується у всіх творах стилю Франціска I (1515-1547 рр.). Низка війн між Францією та Італією, які відбувалися на території Італії, познайомила французів з італійським ренесансом. Тоді ж з Італії було вивезено багато творів мистецтва. Крім того, до Франції перебралося і багато митців – художників, скульпторів, архітекторів, майстрів з обробки різних матеріалів.

Так, зокрема, в архітектурі яскравим прикладом раннього ренесансу є  замок Фонтенбло (60 км від Парижу) разом з прибудовами 1528–1540 рр. 

Його творцем був  Жіль Бретон, який спроектував в тому числі і знамениту Галерею Франціска I, яка є найранішим прикладом такого типу приміщень та які пізніше користувалися популярністю у Франції та Англії. 

Внутрішнє оздоблення замку виконав флорентійський художник Джованні Батіста Росса. 

Для стилю Франціска І було властивим поєднання однакових форм орнаменту і в архітектурі і в меблевому виробництві. Так, наприклад, косяки, фільонки, карнизи, фронтони обтяжені  деталями орнаменту, які об’єднуються в окремі сюжети, кожний з яких має свій особливий центр. Для стилю Франціска I дуже  властиві точені колонки у вигляді баляс чи канделябрів з полум’ям зверху, які ставляться на вісі пілястрів між фільонками, і герб короля у вигляді чи красиво переплетеної монограми-шифру F і I чи ж його емблеми – саламандри у вогні, прикрашеної зверху  королівською короною.

На окремих частинах меблів часто зустрічаються архітектурні мотиви у вигляді пілястрів з тонко промальованими симетричними рослинними арабесками та з каннелюрами під розмаїтою капітеллю, сміливими виступами профілів, базами та цілими перспективними сценами, виконаними слабким різьбленням. З меблів для сидіння властиві крісла з високими спинками, сидінням, що піднімається, а також подвійними фільонками на передній стінці. Їхня форма із заокругленими кутами, все ще зберігає характерні пропорції готики, проте різьблені, складені в декілька рядів рушники, що прикрашали їх раніше, вже є відсутніми. Різьблені прикраси зосереджені на бокових пілястрах спинки і на гербі у невеликому віночку, який розміщено над головою того, хто сидить, а також на різноманітних деталях верхнього карнизу крісла. Якщо в часи панування готичного стилю головним матеріалом для виготовлення меблів був дуб, то тепер його місце посідає горіхове дерево.

Розквіт Ренесансу (стиль Генріха ІІ – 1547-1559 рр.)

У період розвиненого Ренесансу переважають пишні давньоримські мотиви. Меблі прикрашають глибоким різьбленням, що зображує фантастичних тварин та рослини. Прикметна меблева форма розквіту французького Ренесансу – двохкорпусна шафа зі значними застосуванням архітектурних елементів. Шафи будуються згідно з архітектурними принципами того часу: нижній корпус є більш масивним, а верхній – більш стрункий та виступає дещо назад. У зовнішній формі виявляються опорні, несучі частини об’єкту.   Профілі рамок на фільонках пишно декоруються. Власне ж фільонки прикрашені гротескним (перебільшеним) орнаментом. Три каріатіди чи атланти, виконані в вигляді герм і поставлені по краях та між створками  як своєрідні опори, підтримували карниз. Лицевий бік шафи вибудовується як фасад будинку, тобто з колонами і фронтоном. Поверхня фасаду і висувні шухляди над нижнім корпусом деколи прикрашають прямокутними вставками з мармуру, а на фільонках виконують неглибокі ніші зі статуетками чи фігурами  античних богів. Фронтони, які завершують колонади, роблять ніби розірваними і в центрі ставлять статуетку, вазу чи маленьку арку. Ці вишукані різьблені по дереву прикраси є справжніми шедеврами скульптурного мистецтва в меблевому виробництві. Як зазначають фахівці меблів, горіхове дерево, як конструктивний і декоративний матеріал, було використано тут на максимумі його можливостей. Таким чином, меблі набувають монументального, проте не переобтяженого вигляду завдяки багатому декоративному орнаменту. 

У XVI ст. при створенні меблів все частіше застосовується токарна робота. З’являються стільці та крісла з точеними, прикрашені різьбленням і позолотою ніжками і стійками спинок. З другої половини XVI в. вперше починають оббиватися тканиною чи шкірою сидіння і спинки крісел та стільців.  Значного поширення набувають крісла італійського типу з оббитою оксамитом чи парчею спинкою і сидінням. По ребрах спинок і обв’язки сидіння тканина прикріплюється цвяхами з крупними шляпками та прикрашається бахромою.  Прямі ніжки і проноги такого крісла покриті різьбленням. Особливо багато декоровані підлокітники та їхні стійки.  Краї підлокітників закінчуються волютами, а ніжки стоять на спеціальних брусах-підставках, прикрашених лев’ячими лапами. Стільці цього стилю мають високу різьблену спинку. 

Горіхова дошка спинки зазвичай покрита різьбленим гротескним орнаментом – маскароном, який перетворюється у казковий візерунок із завитків та складок. За всього розмаїття варіантів можна скрізь виявити фантастичне витлумачення очей, вух, носа і рота. Стільці французьких майстрів являють собою досконалі мистецькі творіння. 

Особливо пишних форм набувають столи. Їхні бокові щити зберігають прорізи (як у готиці), проте цим прорізам надають форми античної арки з потужними каннельованими колонами по боках. Товстий брус, що пов’язує бокові щити, спущений до підлоги і утворює масивну основу, на якій стоїть ряд виточених балясин, виконаних здебільшого за мотивами античної епохи. Типи парадних столів цієї епохи нагадують столи стилю Франциска І. Столішниці і коробки підстілля стоять на двох паралельних вертикальних опорних щитах та опираються також на ряд каннельованих колонок, які стоять повздовж бруса, який, у свою чергу, з’єднує опорні щити. Останні поблизу підлоги завершуються лев’ячими головами чи завитками.  

Виробляються також і столи полегшеної конструкції, столішниці яких прикрашають маркетрі, а також і круглі столи, які стоять на одній, пишно прикрашеній різьбленням, тумбі-опорі.

Ліжка в стилі Генріха ІІ створюються дуже широкими. Над ліжком встановлюється прямокутна рама балдахіну на чотирьох опорних стовпах, які є продовженням ніжок ліжка. Ці виточені з крупними перехватами чи звивисті опори зазвичай покриваються різьбленням невисокого рельєфу чи створюються з ажурними прорізами. Балдахін, який раніше кріпили до стелі, тепер спирався своєю дерев’яною різьбленою рамою на ці чотири опори. Рама виконувалася однаковою величини з ліжком і завершувалася виступаючим карнизом та прикрашувалася медальйонами. До цієї рами знизу прикріплювалися ламбрекени, зроблені з розрізного оксамиту чи парчі. Інколи ж ламбрекени прикрашувалися аплікацією з різних шматочків тканини.

Пізній Ренесанс (стиль Генріха ІV – 1589-1610 рр.)

Стиль Генріха ІІ зберігся і наприкінці XVI ст. за пізнього французького Ренесансу. Для нього характерним було переважання давньоримських мотивів над готичними чи навіть італійськими епохи Відродження. Прагнення до використання давньоримських мотивів остаточно витіснило рештки готики.

Вершиною меблевого мистецтва Франції цього періоду були різьблені двокорпусні шафи. Вони створювалися одночасно і в Бургундії і в Іль-де-Франс. У Бургундії працював архітектор Г. Самбен, вплив якого був значним. Вилику роль відігравали також малюнки (ескізи) меблів у гравюрах архітектора Ж. Дюсерсо. Загалом, у ренесансних меблях Франції виділялися два разюче протилежних напрямки: меблі півдня і меблі півночі. У період раннього Ренесансу на готичну конструкцію меблів немовби надягали ренесансний орнамент, створюючи тим самим цілісну форму достатньо класичного зразка. А ось на меблях пізнього Ренесансу відчувається вплив італійського пізнього Відродження (так званий маньєризм): міфологічні мотиви декору з фігурами химер, сатирів, масок та ін. Меблі цього періоду значно відрізнялися від сучасних їм барочних меблів Італії.

Мотиви, які використовувалися в меблях півночі і півдня, були схожими, проте відрізнялися характером виконання. Північні меблі мали чисті форми і просту конструкцію струнких пропорцій, виразний малюнок витончено виконаного різьблення. Південні меблі мали насичені форми, а в прикрашенні профілів переважали фантазійні сюжети, різьблення покривало кожен сантиметр вільної поверхні і основу конструкції. Крім того, у декорі використовувалися колони, герби, каріатиди. Форми звичних ренесансних меблів у цей період починають зникати, залишаються тільки сундуки для подорожей і пишно декоровані різьбленням так звані кофре де люкс (coffret de luxe) для зберігання коштовностей. Форми французького сундука пройшли еволюцію : від простих і прямокутних спочатку – до складних і вигнутих наприкінці Ренесансу. Останні мали фронтальну композицію, виточені ніжки чи різьблений цоколь. Замість сундука з’являється дрессуар, буфет, кабінет – всі вони походили саме від сундука. Кабінет – це власне сундук, поставлений на ніжки такої висоти, щоб відкривати дверцята могла людина середнього зросту.

Дрессуар (в Італії – креденс) і буфет були різновидами шаф з горизонтальними поличками, частково закритими дверцятами. 

Стіл перестав бути просто дошкою на козлах, а став самостійною формою меблів, що було досягненням французького і італійського Ренесансу. Форми столів виникали в школі резиденції королів у Фонтенбло. Стіл стає центральною частиною інтер’єру і його головним композиційним акцентом. Меблі для сидіння еволюціонували в бік полегшення форм. Новою формою можна назвати стілець, призначений тільки для дам – цакветоре (caquetoire).  

Меблі виготовляли здебільшого з дуба і горіхового дерева, прикрашали різьбленням, інкрустацією із золота і срібла, перламутру і слонової кістки. Крім того, використовували також такі матеріали, як палісандр і гаванський кедр. У пізньому Ренесансі вперше для виготовлення меблів використали чорне (ебенове) дерево, моду на яке завезли фламандські і голландські ремісники, які наприкінці XVI ст. переселилися в Париж.  

Використана література:

1.   Грашин А.А. Краткий курс стилевой эволюции мебели .– Москва, 2007.

2.   Райли Н. Элементы дизайна. Развитие дизайна и элементов стиля от Ренессанса до Постмодернизма. – М., 2004.