Інтер’єру бароко властиві яскраві фарби, надмір позолоти, яскрава гра світла і тіні. У барочному стилі змінюється і характер висхідних геометричних форм: замість плавних кругів, напівкругів з’являються мотиви складних за контурами, динамічних овалів, спіралей. Спокійна гладь поверхонь предметів змінюється на випуклості та увігнутості, лінії зламуються, викривляються.
Разом з тим, введення кривої лінії у меблеві форми було складним завданням, оскільки деревина важко піддається до згинання. Для формування зігнутих поверхонь необхідно було склеювати шматочки фанери. Техніка фанерування основи, яка мала сферичну поверхню, була досить складною: невеличкі пластини фанери у вигляді мозаїчного набору наклеювалися на дерев’яну основу, а потім пресувалися мішечками з гарячим піском. Стилістична спрямованість визначила і вибір орнаментальних рішень – гірлянд, звивистих колон, складних криволінійних карнизів, вінків, раковин.
У каркасних меблях (стільці, крісла, дивани та ін.) також відбувається перехід від строго прямолінійних обрисів до гнутих ліній; меблі стають більш легкими і по-домашньому затишними. Характерна новинка стилю – гнута ніжка, яка на ціле століття увійде в практику європейських меблярів. Меблі для сидіння все частіше обтягуються дорогими декоративними тканинами – глазетом, гобеленом.
В епоху бароко з’являються і так звані «гарнітури» чи «комплекти», які складаються з декількох предметів обстановки, що гармонійно поєднуються за формою.
Найвідомішими представниками стилю бароко у меблевому виробництві були Жан Берен (1640-1711), Андре-Шарль Буль (1642-1732).
Меблі стилю рококо.
Стиль рококо є стилем мистецтв двору і аристократії. Цей стиль найбільш яскраво і послідовно виявився у оформленні інтер’єрів. Убрання помешкань має слід витонченості, доведеної до досконалості. Дзеркала, позолота, візерунки ліпнини, які буйно стелилися по стінах і стелях деформували просторову структуру інтер’єрів. Витончені меблі, святкові предмети прикрас, затишні, обставлені з великою увагою до всіх дрібниць помешкання, витончені форми світського життя, – все це стає невід’ємною частиною повсякденного побуту вищих верств.
Витонченість манер і культ жінки, які запанували у життєвому укладі придворно-аристократичних кіл, сильніше всього виявилися на характері меблів. Зміни виявляються не тільки в тому, що предмети набувають гнучких, м’яких контурів, але й з’являються нові меблеві форми, призначені головним чином для представниць прекрасної статі. Такі, наприклад, як стоячий на високих струнких ніжках секретер із відкидною дошкою, що розташована з нахилом та багатьма потаємними відділеннями; картон’єрка (шафа для паперів); кутова шафа; жіночий письмовий столик; туалет з відкидним дзеркалом; круглі і чотирикутні тумбочки, робочі столики різноманітних форм.
У бік більшої зручності та елегантності змінюються і форми меблів для сидіння. Виробляються нові типи: канапе (диван у формі з’єднаних в одне двох-трьох крісел), шезлонг, бержер (глибоке крісло). Контури предметів стають м’якими, хвилястими, згин ніжок посилюється. Зароджуються «справжні» меблі для сидіння, відповідно для призначення, а не для цілей репрезентації. Відповідно до нової форми світського життя, меблі розташовувалися невеликим групами в різних місцях приміщень, утворюючи своєрідні центри тяжіння для тих, хто тут присутній.
Серед корпусних меблів головну роль відіграють комоди і секретери. Комод рококо, як правило, має два ящики. Стосовно ж високого секретера, то він є продуктом раціональної, практичної комбінації комода, письмового стола і кабінету.
У декоруванні меблів рококо різьблення по дереву вже мало присутнє, а його замінюють бронзові накладки. Однією з переваг використання бронзових накладок було те, що ними легко обробляти вже готові, відшліфовані і відполіровані поверхні предметів. Іноді – особливо при виготовленні комодів – замість фанерування вся поверхня оброблялася кольоровими лаками і також декорувалася бронзовим накладками чи позолоченим різьбленням.
У цей період найвідомішими майстрами стилю рококо були Шарль Крессан (1685-1768) та чотири брати (Гійом, Етьєн-Сімон, Робер, Жюльєн) Мартени (XVIII ст.).
Меблі класицизму і неокласицизму
Класицизм – це мистецтво симетрії і статики. У меблях для сидіння ніжки випрямляються, опуклі поверхні щезають, лінії декору повторюють обриси поверхні предмета. Плоскість стає чітко вираженою, оживають художні традиції античного світу. Широкого поширення набувають низькі шафи, буфети і секретери, які були відомі ще з часів Ренесансу.
Наприклад, секретер майстра Ж. Різенера декорований накладками з бронзи на відкидній дошці, а також на нижніх створках і бокових стінках. У центрі кришки розміщено великий овальний медальйон. У якості матеріалу для накладок часто використовувалися пластини з севрської порцеляни чи веджвудського бісквіту з білим рельєфом на кольоровому фоні. Плоскості предметів іноді покривалися лаковим розписом. Навіть у тих випадках, коли предмет орнаментувався пишніше, архітектоніка і чіткість його побудови залишалися незмінними.
Для прикладу, показовим є дамський письмовий столик на тонесеньких скульптурних опорах – витягнутих гермах, які нагадують улюблений мотив періоду регентства (1715-1723) – «еспаньйолет». Тут опори трактуються вже як несучі, а не декоровані елементи. Такі столики були властиві для будуарів. Поряд з ними існувало багато інших різновидів меблів для письма: маленькі секретери на високих ніжках, різні поєднання столиків – з ящичками і без ящичків, з «галереями» і без них. З’явилися і круглі столики, овальні та напівкруглі.
Загалом, дивани, крісла і стільці еволюціонують у бік спокійних рішень. Підлокітники випрямляються, а їхніх закінченнях з’являються волюти (завитки) з акантовим листом (нагадують гострі кінці листків цієї рослини), стають більш строгими форми сидіння і спинки. З’являється стілецьз овальною спинкою, прикрашений симетрично спадаючою на обидва боки гірляндою чи завитком.
Стільці, крісла і дивани виготовляються, здебільшого, з різьбленого дерева, проте вони мають дедалі менше позолоти. Фарбування здійснюється у світлих тонах: білому, блакитному, ніжно-сірому. У обшивці меблів переважають світлі шовкові тканини з дрібними квіточками і гірляндами. Набір елементів зображує букети, стрічки, бубни. Центральний мотив декору береться в прямокутник, круг або ж овал.
Меблеве мистецтво епохи класицизму і неокласицизму представлене такими іменами, як Жан-Анрі Різенер (1734-1806), Шарль Крессан (1685-1768), Жак Дюбуа (1693-1763) та представниками династії Жакоб – Жорж (1734-1814 – засновник династії) та його син – Франсуа-Оноре (1770-1841).